Справжні поети косили траву, складали цеглу, садили картоплю, а у вільні хвилини писали вірші, які брали читача за душу і серце. Так було в  минулі   радянські часи, таке ж спостерігаємо і за нинішніх днів. Один з тих  наших сучасників, яким доля судила випробування у часи незалежної української держави, - Михайло Гринюк з Королівки. Він — непересічнна особистість, людина поетичної і вразливої  натури, щирий і скромний у спілкуванні, наділений від природи неабияким відчуттям поетичного слова. Недаремно свого часу під час наради молодих літераторів, що відбулась у Коктебелі (Крим) і на яку було запрошено Михайла, його вірші відзначив лауреат Шевченківської премії В.Герасим'юк. З того часу сплило чимало води. Він закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" за спеціальністю "Видавнича справа і редагування", підготував до друку  збірку власних віршів "Ладан і скверна", яка побачила світ у 2010 році.

Студентка  заочного відділення економічного факультету Прикарпатського  Національного університету ім. В.Стефаника  Зоряна Дубровська, яка наразі працює у Тлумацькій школі-інтернаті, змалечку закохана у дивовижний світ поезії. Природа зуміла чарівно поєднати у дівчині  вроду, розум і пристрасність творчої натури. Що ж до  поетичного слова, то  Зоряна давно уже з ним  на ти, про що свідчать перемоги в районному та обласних  конкурсах поезії. Звичайно, як і в кожного  початківця, в її віршованих спробах чимало хиб, але це скороминуще. Що приваблює у поетичних  рядках дівчини, так це   насамперед чесність, прагнення до філософічного сприйняття людського буття. Дуже сподіваємось, що цифри і рахунки, які є стрижневою основою її майбутньої професії, не затьмарять головного – Слова. Бо в ньому, як стверджує Зоряна, правда.

На долю вісімнадцятирічної юнки з Острині Оксани Дудяк випало стільки випробувань, що й не позаздриш: вона народилась з недугою ( дитячий церебральний параліч), від якої батькові стало «зле» настільки, що залишив сім‘ю напризволяще. А в шестирічному віці вони з братом Володимиром і зовсім зостались сиротами, бо померла мати. Божа Матір і бабуся Ганна стали оберегом для Оксани та її брата. Вділивши дівчині доволі випробувань, Господь сподобив Оксанку й дару – писати вірші. Свого часу РВК "Злагода” видав невеличку збірку поезій "Найдорожчій матусі” О.Дудяк. Відтоді в її доробку з’явилось чимало нових віршів. Читаючи її поезію, бачимо, що власне в поетичне Слово Оксана й вкладає щиро, по-страдницькому, свої мрії, сподівання, перші почуття, бо твердо знає: не зрадить воно, зрозуміє зболену душу, загоїть сердечні рани. Лише захоплення викликає мужність дівчини, яка між перервами фізичного болю і душевного смутку творить вірші, котрі не можуть зоставити байдужими нікого.

Мосяк Надія
З поезією Надії Мосяк я познайомився ще тоді, коли вона була зовсім юною і навчалась у Тлумацькому сільськогосподарському технікумі. Дівчина з Жабокрук носила тоді виразне українське прізвище – Вікоброда, а її віршованим спробам, не завше художньо досконалим, була притаманна особлива риса – мелодійність. Можливо, давалось взнаки те, що свого часу вона навчалась у музичній школі селища Обертина. Відтоді сплило чимало води, Надія Мосяк вже водить до музичної школи  - чотирирічну Софійку, а у вільні хвилини, які випадають їй зрідка, як матері трьох дітей, вона пише вірші. Можемо стверджувати, що з роками її поезія не втратила своєї щирості і  привабливості, навпаки прибрала дорослості, життєвої драматичності і почуттєвості, врешті, неповторної жіночності.