Літературний альманах «Заграва» — несміла, але цілком благородна спроба глянути неупередженим оком на художню мапу Тлумаччини і, врешті-решт, розібратися, що ми маємо гідного, доброго, вартого, аби представити читацькому загалу, можливо, не лише в районному масштабі.
     Отож, яка вона, "молода література рідного краю" другого десятиліття двадцять першого століття? Той художній зріз, котрий подано в альманасі через призму поетичних і прозових добірок, показує виразну інтелектуалізацію з ухилом на певні експерименти в творчості, які стосуються як форми, так і змісту. По-перше, такі пошуки "неформального" підходу в літературі завжди були притаманні молодим, а, по-друге, нинішнє покоління — сини і доньки, як мовилося колись, свого часу — інтернетівського; всезнаючі, обізнані, вони мають безмежний доступ по суті до будь-якої інформації, що, звичайно, не заважає їм бути просто молодими людьми, з трепетними серцями й щемливими душами, зі своїми перемогами й власними трагедіями, що й знаходить відбиток у їхній творчості.
     "Найстарший" (недавно минуло лише 33 роки) і найдосвідченіший в компанії авторів — Михайло Гринюк з Королівки. У його доробку вже є одна видрукована поетична книга, готує іншу. Але в альманасі він представлений не як поет, а прозаїк. Це теж свого роду експеримент, але від цього, сподіваємося, Михайло нічого не втрачає.
     Особисто я відкрив для себе за останні роки двох авторів, які пишуть в абсолютно різних жанрах і стилях — Мар'яну Бодак та Ігоря Скрипника з Тлумача. Ґрунтовне філологічне опертя, відчуття слова дає змогу Мар'яні видавати "на-гора" такі прозові мініатюри, від яких отримуєш справжню літературну насолоду. Ігор, навпаки, за відсутності фахової мовної освіти дивує своєю творчою фантазією, яка цілком співпадає з жанром, в якому він пише. І нехай до Гоголя йому ще далеко, такі оповідання завжди з цікавістю читаються і знаходять своїх прихильників.
     Мабуть, неозброєним оком видно, що проза в альманасі молодих літераторів Тлумаччини виглядає потужніше, на відміну від поетичного розділу. Але це об'єктивний фактор, бо, крім вже згадуваного М.Гринюка, рівень поезій юних і молодих в районі, м'яко кажучи, у проступку. Звичайно, окремі вірші Марії Ткачук з Жукова, Ольги Боніковської з Тлумача, Мар'яни Войтків з Одаїва, до речі, десятикласниці Олешанської школи, та інших поетес, (зауважмо, що юнаків зовсім нема у цьому списку) є приємними винятками, котрі лише підтверджують правильність вищеокресленого правила. Звичайно, деяким а них треба подякувати за відданість поетичному слову, бо пишуть вірші з дитинства аж до нині, заперечуючи обивательське твердження, що людям не до поезії в часи суспільних катаклізмів.
     Безумовно, в альманасі, як і в будь-яких інших суб'єктивних речах, не вдалося "охопити безмежне" (за класиками — авт.), бо цілком вірогідно, що десь живуть і пишуть прекрасні вірші/прозу юнка чи юнак, які невідомі нам. Але наприкінці хочеться сказати про інше: якщо не помиляємося, за роки української незалежності, либонь, це перша пагода об'ємно репрезентувати творчість молодих літераторів у районі. А тому вдячні тим, хто доклався до цієї, нехай і не прибуткової, але гуманної акції. Сподіваємося, не останньої в літературній царині Тлумаччини.