Ігор Скрипник

   Уночі на цій дорозі майже безлюдно, лише інколи можна побачити самотнього водія, котрий їде зі зміни, або таксиста, який розвозить хмільних пасажирів по домівках. Здається, що сталася якась катастрофа чи настав апокаліпсис, місто вимерло і залишився тільки один. Такий собі останній герой.
   Дмитро повертався додому після важкої ночі. На роботі трапився черговий аврал, який довелося вирішувати майже до самого ранку. Тепер, коли все залишилося позаду, а шлях вів до затишної квартири, дружини та діток, не хотілося навіть думати про щось недобре й лихе, згадувати останні години. Довелося спалити тисячі нервових клітин, заспокоїти ліками нервове тремтіння серця, а після того всього – зробити свій вибір. І він упевнений, що правильний. Справді, знакова ніч у його житті, після якої, без сумніву, усе зміниться на краще.
   Задоволено розвалившись на передньому сидінні автомобіля, він дозволив автопілоту на свій розсуд обирати шлях додому, а сам перебував у вмиротвореному стані, майже в нірвані.
   Із приймача долинали голоси учасників політичного ток-шоу, у якому опоненти доволі вдало фехтували словесами, навзаєм роблячи випади та обороняючись. Він вірив кожному, адже в розмові не вчувалося жодної фальшивої ноти, і постійно лунало: «Клініка! Клініка! Клініка!» Якихось двадцять років тому, коли Дмитро тільки-но отримав право голосу, він би плюнув їм в обличчя, не вірячи у щирість слів. Усе змінилося. І він точно знав – на краще!
   Проїжджаючи мостом, Дмитро помітив у світлі фар людину, яка сиділа на перилах й дивилася вниз на каламутні вири бурхливої після дощу ріки. Черговий самогубець вирішив вихопити нитку свого життя з рук мойр? А може пияк геройствує на свій страх і ризик?.. Чи просто дивак. 

Продовження читайте у збірці «Коректор почуттів».