Всевишній Боже, я тебе благаю, Для України доленьку молю, Бо скільки вже біди було у краю, Бо скільки раз - від прірви на краю. Чорнобиль лиховісною зорею Зійшов над Україною, та ти згаси зорю лиху Над небокраєм зорю добра і правди засвіти. Поглянь: он плаче мати над могилами своїх дітей, Бо так і не зросли. Цей світ вони залишили малими І свого щастя й долі не знайшли. Цілує землю сивий чоловік, Бо покидати треба вже навік Оту стежину, що топтав з малого. Цілує образи стара бабуся: "Пробачте, милі, я вже не вернуся, Лелеченьки над хатою, простіть, Бо ви вернулися до нашого порогу, А ми тут жили протягом століть, Та мусимо збиратися в дорогу". І тужить мати над колискою Свого дитяти: "Люлечки-люлю..." Всевишній Боже, чом цей мирний атом На Землю нам приніс таку біду? Хай сад цвіте і мальви біля хати, Хай сонце сходить в рідному краю. І хай не плаче над синами мати Про це, мій Боже, я тебе молю.
