Я не знаю хто найбільше винен у тому всьому: я, він чи воно. Я – схвильована, ображена, засмучена, з великим прагненням про все забути, і водночас вільна, замріяна, відкрита і усміхнена ( усмішка, як казав чи то іронічна чи то щаслива мінялася ледь не кожної хвилини) …. Він – не докінця щирий, але ніжний, приємний як пелюстки квіточок, яких дотепер не знаю як називають, теплий як пісочок, що вкривав узбережжя, уважний і потребуючий уваги, ніби близький, але одночасно далекий, трохи незрозумілий і ніби знайомий 100 років, належний тільки мені на той короткий час; з відчутним запахом дитинства, сигарет, кави і не знаю яких парфумів, що всі разом змішувалися в один аромат, який хотілось вдихати кожної хвилини…. А може справді воно, яке кожним прибоєм і кожною хвилькою приносило в мою заблукану душу обманливий спокій, бажання забуття, що обіймало своїми водами, боліло камінням, веселило хвилями, манило, вабило, лякало, приймало до себе і виштовхувало на поверхню, вливаючись у вуха і ніс, робило солоними солодкі губи, належало в той час всім і одночасно нікому, бо було непідвласне людям,але мало велику владу над нами…. Воно на відміну від нього нічого не питало, робило все по своєму, саме воно закликало за сотні кілометрів з відчуттям чогось нового і непередбачуваного,якогось сюрпризу, що вже давно приготувало на пару з долею…. А може все це вона? Доля, що керувала нами, може вона вже давно написала цей сценарій з вже наперед обраними акторами і продуманими сценками, репліками і ….епілогом. Все сталося так непередбачувано для мене. Ти умів слухати, але не міг усього сказати сам. Я ж могла і говорила все, що було в той час в думках і всерці. Але може добре, що він не говорив усього, може це воно або вона не давали йому усього сказати, щоб не змінити ходу п’єси, яка взяла нас на головну роль, і не ставилася для аплодисментів від глядачів чи похвали від критиків…. Для чого я шукаю винного? Якщо мене хтось колись про це запитає то я запитаю себе сама. Напевне щоб подякувати за те все що було, за ту теплоту і ніжність що ніби море втопило мене в собі на той короткий тривалий час…. За приємні, хвилюючі, дуже дорогі і трохи сумні спогади, що виринатимуть в серці з відчуттям води, дотиком руки, присмаком білого вина, і переглядом картин, що малюватиме уява, коли очі будуть зупинятися на фото, які збережуть нашу п’єсу у життєвому каталозі бестселерів, що переживали тільки прем’єру і ніякі більше актори, режисери і сценаристи не повторять такого сценарію….
