Не говори мені прощай, У "Вибач… " не стелись розлого. Сльози в півока не займай І не питай: за ким? для чого?
Туманить розум, мов вино, Ця намистина — горопашна. Хіба тобі не все одно За ким вона тремтить так тяжко.
Крізь біль всміхнусь і промовчу — Вмить зрозумієш, що для тебе. Об ребра серце розтрощу І душу вичовгаю небом.
Всі вірші спопелю в клятьбі Та мрії викошу на корінь. І мов в безпочуттєвій млі Поглину в тихому мінорі.
Ні — все обман. Хоча пече У горлі крик : "Вернися, мила..." Сльоза схилилась на плече І так солоно затужила. Напівпочута музика долонь, Напіввідчута усмішка очей. І теплий дотик голосу твого До рани в серці, що вогнем пече.
І тихий трепет твоїх ніжних губ, Які ховають гіркоту і сміх. Я наче здер з душі болючий струп, Коли на мить торкнувся губ твоїх.
Я наче тлів, а не горів сповна, І ось тепер, нарешті, зрозумів, Що ти мені потрібна, ти одна Вся наче зіткана із почуттів.
Вже сивина торкнулась моїх скронь, Та в глибині душі живуть іще Напівпочута музика долонь, Напіввідчута усмішка очей.
