Неля Замрикот (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Покинута
Блищить кришталь під чистими очима Наповнений гіркими сльозами. Про що ти дума, коли її залишав? Що вона ще одне дівчисько, Якому треба ще підрости? Вона просто подружка, Одна з багатьох на твоєму шляху? Хіба ти не зможеш забути її, Викинути геть з голови? Адже вона звичайне дівчисько, Ще одне з тих, яких ти відштовхнув.
Спогад
Як ти міг піти й зоставить мені Злість і горе, що змішались в риданні. Не бажаю, не можу ходити в пітьмі, «Я не можу без тебе!» - кричу при прощанні.
Та майнула в думках мила згадка Про те, як сміялися разом з тобою, Та як дивно було нам удвох. Зразу стало світліше, на душі веселіше Пам’ять в серці моїм Воскресила тебе, мій друже.
Пам’ятатиму завше тебе і кохатиму, Просто зараз ти десь вдалині, вдалині. Берегтиму тебе в своїм серці й любитиму, І цей спомин грітиме душу мені.
