Ольга Боніковська
Невідома рука
Я злість, я ненависть, я злоба,
Мене боїться кожен й всі.
Я та, яка руйнує вроду,
Стирає щастя із землі.
Розквітла квіточка в садочку,
і страху труситься вона,
Бо їй залишилось не довго,
Її зірве чиясь рука.
Орел ширяє десь у небі,
Його поглинуло життя
Та натягнулася тятива,
У ціль потрапила стріла.
Я радість, світло, я надія,
Мене бажає кожен й всі.
Я та, що втілює всі мрії
І сіє щастя на землі.
Зелене листя і трава,
Все вкрила вранішня роса,
Лунає пісня солов’я,
Всім посміхається життя.
Два голуби сидять на гілці,
Дзижчить над Квіткою бджола
Вона всміхнулася зненацька
І їх цей випадок з’єднав.
Рука керує всім на світі,
Життя дарує і вбива
і кожен прагне зрозуміти,
Кому ж належить ця рука.
Друг
Мій друг, з далекого дитинства,
Де ти тепер, в яких краях?
Чи вернешся колись,
Чи заблукаєш в тих світах.
Той час, коли давно ходили
За руку ми в світ дивних мрій,
Коли ми вірили й дружили
І знали світ у наших ніг.
Мій друг, тебе не вистачає
У світі заздрості і зла,
У світі де усе зникає,
Де все непотріб і зола.
Вернись на мить і з того краю,
Де твій притулок і сім’я
І поведи мене за руку
Туди, де вічність не була.
Мій друг, одне лиш я благаю:
Не забувай ті ясні дні
І пам’ятай, що я розділю
Всі смутки й радості твої.
Краса
Ти радісна, весела і красива
Біжиш на зустріч сонцю і теплу
І знаєш буде все, як ти хотіла,
Бо світ прекрасний, ясний, чарівний.
Блакитне небо, шум лісів зелених,
Це все для тебе, лиш тобі одній,
Бо розумієш цю красу ти вічну
І ціниш кожну мить у ній.
Щастя
Ти летіла на зустріч мрії,
Що жила в тобі давно,
Чекала здійснення надії,
Бо на душі так весело було.
Знала ти, що таке буває
Лиш в одному випадку із ста,
Але вірила і чекала,
І цим одним лиш ти жила.
Іскрився сніг і сірі хмари
Обвили небо навкруги
Та ти уже не сумувала,
Бо мрії здійснення передчувала.
Що буде потім – все одно,
Бо зараз, в дану мить щасливу
Ти повна радості й надії
І думаєш лиш про добо.
В очах твоїх блистить та іскра,
Яка помітна лиш митцю,
Вона дає повірити у мрії
Й чекати здійснення їх на яву.
Колір
Сіра осінь,
Сіре небо,
Дуже сіро навкруги.
Як втікти від цього всього,
Як позбутись самоти,
Що засмучує, вбиває,
Всю засмоктує мене.
Сірі люди без емоцій ,
Дуже сірі почуття
І кохання також сіре,
Як і все наше життя.
Колір неба, колір лісу
Ще помітні де-не-де,
Але скоро і це зникне,
Сіра тінь покриє все.
Пісня душі
Зима чи осінь, я не знаю.
Це не суттєво, бо в душі
Весна так радісно співає
І линуть в небо ці пісні.
Вони про світ, любов і радість,
Про дивовижні почуття,
Які давно вже появились
Й перевернули все життя.
Коли на дворі дощ чи вітер,
Похмуро, сіро навкруги
В моїй душі співає літо
І появляються квітки
Рясні, барвисті і пахучі,
Вони найкращі на землі,
Бо наче у жаркій пустелі
Іскристі крапельки роси.
Ризик
Дорога вдаль мене несе
І знов знаходжу я себе,
Тікаючи від самоти,
Втрачаючи реальність назавжди.
А що чекає впереді,
Можливо сльози в самоті.
Життя – це гра,
Жорстока штука,
Вона затягує, чарує
І миті радості дарує.
Заради них я і живу,
Радію, мрію і люблю…
Суть
Без листя дерево стоїть
і дощ змиває з нього слід ,
Останній слід тепла,
Оголюючи почуття,
Загострюючи сенс життя,
Веде когось до небуття,
Когось до самопізнання.
Хтось бачить листя, що паде,
Жовтіє сохне і гниє,
А інші бачать, що росте,
Зелене, буйне і рясне.
Суть дерева це не міняє,
На візуал лиш це впливає.
У листі дерево стоїть,
Коріння дерево живить.
|
