Ніч. Я так міцно заснула, Дивний сон знов наснився мені. Голос тихий і рідний почула – То мій батько приходив вві сні. Він обняв мене ніжно руками І устами торкнувся чола. Руки тепло мене лоскотали – Я весела й щаслива була. Відразу я раптом збагнула: Мене батько цілує у сні. І на очі сльоза навернулась, В мить так боляче стало мені, Ніби серце навпіл розірвалось … Від думки,що я лише сплю, Я батька за руку спіймала, Закричавши: "Не йди! Не пущу!” Я боялась розплющити очі, Щоби ранок знов не настав. "Я буду приходити щоночі” - Ніжним голосом батько сказав. "А ти, доню, не плач, не журися, Я ж бо в вічному світі живу. Піди в Божий храм,помолися За душу спочилу мою. Завдав, може, болю родині, Комусь ненароком лихого сказав. І не встиг розказати дружині, Як її все життя я кохав…” Відлітають роки журавлями, Біль у серці вогнями пече. Хоча батька й нема поруч з нами, Він у пам’яті нашій живе.
