Надія Мосяк

Ніч. Я так міцно заснула,
Дивний сон знов наснився мені.
Голос  тихий і рідний почула –
То мій батько приходив вві сні.
Він обняв мене ніжно руками
І устами торкнувся чола.
Руки тепло  мене лоскотали –
Я весела й щаслива була.
Відразу  я  раптом збагнула:
Мене батько цілує у сні.
І на очі сльоза навернулась,
В мить так боляче стало мені,
Ніби серце навпіл розірвалось …
Від думки,що я лише сплю,
Я батька за руку спіймала,
Закричавши: "Не йди! Не пущу!”
Я боялась розплющити очі,
Щоби ранок знов не настав.
"Я буду приходити щоночі” -
Ніжним голосом батько сказав.
"А ти, доню, не плач, не журися,
Я ж бо в вічному світі живу.
Піди в Божий храм,помолися
За душу спочилу мою.
Завдав, може, болю родині,
Комусь ненароком лихого сказав.
І не встиг розказати дружині,
Як її все життя я кохав…”
Відлітають роки журавлями,
Біль у серці вогнями пече.
Хоча батька й не ... Читати далі »

Оксана Дудяк
 
Питають часто:”Ноги не болять?”
Питають люди: "Як живеш,дитино?..”
Живу завжди з усмішкою в очах,
Душею й серцем я до Бога лину.

Питають часто:”Важко так,мабуть,
Коли навкруг оточують лиш стіни?..”
Та я не нарікаю, я живу…
Навкіль  для мене - все  кольорове й миле !

Хоч іноді у моїм серці  гроза,
В душі тягар й нестерпна туга.
В моїх очах з’являється сльоза,
Ох, як вже набридла ця недуга!..

Та я не нарікаю,щоб не було,
Життя дано Всевишнім й силу.
Я йтиму уперед,а не в минуле
Я усміхнусь і скажу,що щаслива…

Михайло Гринюк

Не говори мені прощай,
У "Вибач… " не стелись розлого.
Сльози в півока не займай
І не питай: за ким? для чого?

Туманить розум, мов вино,
Ця намистина — горопашна.
Хіба тобі не все одно
За ким вона тремтить так тяжко.

Крізь біль всміхнусь і промовчу —
Вмить зрозумієш, що для тебе.
Об ребра серце розтрощу
І душу вичовгаю небом.

Всі вірші спопелю в клятьбі
Та мрії викошу на корінь.
І мов в безпочуттєвій млі
Поглину в тихому мінорі.

Ні — все обман. Хоча пече
У горлі крик : "Вернися, мила..."
Сльоза схилилась на плече
І так солоно затужила.
Напівпочута  музика долонь,
Напіввідчута усмішка очей.
І теплий дотик голосу твого
До рани в серці, що вогнем пече.
 
І тихий трепет твоїх ніжних губ,
Які ховають гіркоту і сміх.
Я наче здер з душі болючий струп,
Коли на мить торкнувся губ твоїх.

Я наче тлів, а не горів сповна,
І ось тепер, нарешті, зрозумів ... Читати далі »