Кричить душа: ”Матусю, не вбивай!”, Кричить маля: ”Матусю, хочу жити! Я народитись маю, дай мені ім’я, Навчи мене, матусю, світ любити.
І не вбивай мене, рідненька, я прошу, Не дай скалічити моє маленьке тіло. Ти подаруй мені життя й Любов свою, І не дозволь пітьмі душі розправить крила,
О, ненько рідна, люба і єдина – Тобі не раз в пригоді стану я. Візьми на руки – я твоє дитя, І пригорни до себе, рідна нене!..”
Христина Меринда (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
І Перший літній день зустрів Настю ніжним поцілунком сонця. Його промені, наче пелюстки троянд, спускаючись з неба, повільно, граціозно торкалися юного личка і так же повільно сповзали по шиї і губилися в волоссі. У душі панує радість, яку підтверджує блиск очей. Вони так усміхаються, наче побачили цей світ вперше, такий привітний, милий, чарівний. Дівчина зупинилася, щоб роздивитися те чи інше місце, що кидалось в очі і заманювало своєю неповторністю. Телефонний дзвінок перервав чарівне пізнання міста Євпаторії. Настя кожного року їхала до своїх родичів. Але завжди було щось таке, що чарувало душу, наче вперше. - Алло. - Привіт, Настя! - Привіт, Андрій! - Чому тебе так довго немає? Де ти? Може заблудилася? - Ні, ні. Я скоро буду. Ось тільки не можу намилуватися красою. - Не хвилюйся, - заспокоїв її брат,
... Читати далі »
Переглядів: 534 | 
Додав: 
Дата: 
Коментарі: (0)
Подробнее
