І
    Перший літній день зустрів Настю ніжним поцілунком сонця. Його промені, наче пелюстки троянд, спускаючись з неба, повільно, граціозно торкалися юного личка і так же повільно сповзали по шиї і губилися в волоссі. У душі панує радість, яку підтверджує блиск очей. Вони так усміхаються, наче побачили цей світ вперше, такий привітний, милий, чарівний. Дівчина зупинилася, щоб роздивитися те чи інше місце, що кидалось в очі і заманювало своєю неповторністю.
    Телефонний дзвінок перервав чарівне пізнання міста Євпаторії. Настя кожного року їхала до своїх родичів. Але завжди було щось таке, що чарувало душу, наче вперше.
- Алло.
- Привіт, Настя!
- Привіт, Андрій!
- Чому тебе так довго немає? Де ти? Може заблудилася?
- Ні, ні. Я скоро буду. Ось тільки не можу намилуватися красою.
- Не хвилюйся, - заспокоїв її брат, - у тебе буде час, щоб пізнати її ще краще. А зараз поспішай, бо ми вже зачекалися.
- Гаразд, скоро буду.
Настя поспішала, бо й справді затрималася. Поїзд прибув годину назад, а вона ще не приїхала до родичів.  Дорогою знову ринула у глибочінь природи і намагалася ще більше її пізнати.
Приїжджаючи сюди, вона разом з братом ходила на пляж і отримувала від цього максимум задоволення. Ось і цього року Настя приїхала на відпочинок. Її, як завжди, радо зустріли. Тітка розпитувала, як справи вдома, розповідала про свої, а  Андрій намагався витягнути сестричку, щоб похвалитися перед друзями.
- Куди вам іти сьогодні. Підете гуляти завтра, нехай Настя відпочине після дороги, втомилася, мабуть, - переконувала тітка.
- Та ні, я зовсім не втомилася, а погуляти з радістю піду.
    Андрій зрадів. Він почекав, щоб Настя одягнулася і вони разом вийшли на вулицю. Було трохи темно. Компанія давно чекала їх, бо усі знали, що приїде Настя. Дівчинку радо прийняли друзі Андрія і крутилися кругом неї, щоб привернути увагу і сподобатись їй.
    Кожного дня Настя зі своїми друзями проводила чудово час. Вони гуляли, відпочивали на пляжі, купалися, відвідували дискоклуби. Їй подобалось таке життя, але так тривало недовго.
    Одного дня Настя відстала від друзів, коли вони були на узбережжі моря. Їй захотілося побути самій. Дівчині здавалося, що море кликало її до себе, розповідало, яке прекрасне життя  і їй подобалося слухати його. Крихітні хвилі розбивалися до гострого каміння; одна наздогнала іншу, але жодна не відступала, а йшла на страшну смерть…  Настя дивилася далеко в море, там воно було спокійне, тихе. Десь далеко – далеко воно зливалося з небом, де пливли поодинокі хмаринки, що нагадували хвилі. Легкий теплий вітер обвівав тіло, охолоджував його, бо сонце безжально гріло. Сівши на каміння, Настя спустила ноги в воду. Вона глибоко замислилася, бо не почула, як до неї підійшли.
- Чому така гарна дівчина сидить сама?
- Вона захотіла послухати шум моря.
- І вдалося? – продовжував хлопець.
- Звичайно. Скільки би раз я сюди не приїжджала, все одно кожного разу я пізнаю щось нове.
- А ти не тут живеш? Ой, вибач, забув представитись. Мене звати Максим.
- Дуже приємно, а я Настя.
- Взаємно. Ти, мабуть, на відпочинок приїхала? Кожного року тут збирається багато людей.
- Так, я приїхала до родичів. Мені дуже подобається море і я кожного дня приходжу сюди.
- Кожного дня? Але чому я вперше бачу тебе?
- Можливо, раніше не помічав.
- Ні, ні, якби я коли-небудь раніше бачив тебе, то обов’язково запам’ятав би.
- Не перечу. – Настя намагалася підтримати розмову. -  А ти невже сам?
- В якому розумінні? – з усмішкою промовив Максим, а вона сором’язливо опустила вії на карі очі.
- Де твої друзі? – виправила ситуацію, - не думаю, що ти прийшов на пляж без друзів.
- Звичайно, вони грають волейбол, а я… - він зупинився.
- Що ти?
- Я побачив, що дівчина гуляє сама і вирішив скласти компанію.
- Ти не слідкував за мною?
- Ні, просто хотів познайомитися.
- Ну ось, тобі це вдалося.
- Звичайно, а завтра ти теж будеш тут?
- На цьому місці? – запитала Настя.
- А чом би і ні. Я з радістю зустрінуся з тобою завтра. Тоді ми домовились?
- Гаразд. В цей самий час, що й сьогодні. А зараз мені пора іти, бо друзі, мабуть, чекають. Було приємно познайомитись.
- До зустрічі, Настю.
    Вони розійшлися, хоч зовсім цього не хотіли. Настя повільно ступала по камінню щоб не поранитись, а Максим стояв і дивився їй у слід, чекаючи, що вона оглянеться. Дівчина зникла у натовпі відпочиваючих, а з собою забрала і серце хлопця. Своєю простотою, відкритістю вона зачарувала не одного хлопця, але Максим закохався з першого погляду. Він повернувся до своїх друзів і не переставав думати про Настю. Своєю милою усмішкою його зустріла Юля, яка до нестями була закохана в Максима. Але він зовсім не звертав на неї уваги.
    Настя приєдналася до своїх. Вона ще не розуміла, що в її серці зажевріла іскорка, з якої згодом розгориться великий вогонь кохання.

ІІ

- Ти довго чекаєш мене? – запитала тремтячим голосом Настя, торкнувшись його руки.
- Я тут уже понад годину.
- А чому прийшов так швидко?
- Захотів послухати шум моря і попросити у нього поради.
- І що воно тобі порадило?
- Не відпускати тебе. – Максим взяв Настю за руки і продовжив. – Не знаю чому і як я вчора зустрів тебе тут, але я знаю одне, що я тебе люблю.
    Настя опустила очі вниз, а на щоках з’явилися рум’янці. Вона зовсім не чекала такого повороту подій.
- Будь моєю дівчиною! – промовив Максим, а очі сіяли і благально просили слова: «Так».
- Я зовсім цього не чекала, усе так швидко, несподівано.
- Скажи тільки одне слово - і більше нічого не треба.
- Так, -  не задумуючись промовила Настя.
    Перший палкий поцілунок закріпив їхню клятву. Вони були щасливі. Невже так буває у житті? За одну мить знайти ту людину, яка не схожа на інших, яка єдина, неповторна… знайти і зуміти зберегти, не відпустити, не дати втекти.
    Настя і Максим гуляли разом, забувши про своїх друзів. В цей день вони хотіли пізнати один одного, дізнатися те, що нікому невідоме – тайну душі. Потім вони пішли до друзів Максима. Він познайомив її з усіма, що радо прийняли. Ось тільки Юля злим, несамовитим поглядом зустріла дівчину. Ревнощі розривали її серце, але в той час промайнула думка: «А чому б і не допомогти Насті зрозуміти, що вона йому непотрібна. А й справді, гарна ідея». Вираз обличчя став м’якший і вона підступно зі злим наміром створила з новенькою дружбу. Настя, нічого не підозрюючи, повірила у те, що Юля хороша подруга. Вони стали часто зустрічатися, вести розмови, не оминаючи в них і Максима.
    Юля старалася розірвати їхні стосунки, але навіть гірка правда про те, що Максим сидів у в’язниці, не зруйнувала їх. Настя нормально це сприйняла, але Юля не могла сидіти склавши руки.
    Одного дня Юля сказала Максиму, що їм треба поговорити. Звичайно, він погодився. Вона повела його туди, де було тихо.
- Я не можу спокійно дивитися, як ти радієш з Настею.
- Юля, повторюю тобі ще один раз і, сподіваюся,  в останнє – я тебе не люблю, ти байдужа мені.
- А те, що колись було між нами? Тоді ти казав, що любиш мене, чи ти теж брехав?
- Те, що було, уже давно забуте.
- Ні, я не забула. Десь тут у моєму серці збереглися усі слова, що ти казав, усі наші зустрічі, а знаєш, ми були щасливою парою.
- Не сумніваюся. Але зрозумій те, що було – нічого для мене не означає. Я люблю Настю і з нею я щасливий. А ти… пробач, що все так сталося. Інакше я не можу.
- Ти так говориш, наче вона одна на всій землі, - промовила Юля, а з очей скотилися дві сльози.
- Не плач, - заспокоював її Максим.
- Як же мені не плакати. Невже я не заслуговую на щастя? Я теж людина.
    Юля заглянула йому глибоко в очі і, не гаючи ні секунди, поцілувала Макса. Вони цілувалися палко, у поцілунку чувся жар, але він стихав щомиті.
    Кілька десятків кроків від них стояла Настя. Вона не могла повірити своїм очам. Усе, що коїлося кругом, було  за занавіскою, яку нарешті забрали. Потоки сліз збігали по уже мокрих щоках, серцю хотілось вирватися із грудей. Настя стояла і не могла, чи не хотіла, ступити жодного кроку, до тих пір, поки вони її не побачили.
- Настя! - крикнув Максим.
    Та вона вже не чула його: ноги несли дівчину прямо у воду.  Через сльози вона нічого не бачила, а ще вода заливала обличчя. Максим кинувся за нею у воду, бо дуже злякався. Коли Максим добігав до Насті, вона вже була під водою і тільки збовтана вода вказувала те місце, де була вона. Хлопець пірнув і за першим разом не знайшов кохану, але на другий раз йому пощастило. На березі йому ледве вдалося її врятувати. Настя була на грані життя і смерті, та саме вірне кохання не дало їй піти у вічність. Максим схилився над Настею, обнімав її, цілував, просив пробачення, а вона не звертала на це уваги. Тільки карі оченята, налиті слізьми, бігали, щоб не зустріти його погляд. Через кілька хвилин Настя піднялася і разом з Андрієм пішла геть. Вона не промовила Максиму жодного слова і це боляче кололо його серце. Дивлячись вслід коханій, він бормотав щось собі під ніс. Юля стояла біля нього і намагалася підтримувати. Вона раділа, її очі сіяли, та якби вона знала, що через цей вчинок вона назавжди втратить друга…
- Макс, - промовила вона, - все буде добре, я з тобою.
- Ти?.. Іди звідси геть. Ти мені остогидла.
Макс холодним поглядом глянув у її збентежені очі і пішов… Юля довго сиділа на березі і плакала. Тільки тепер вона зрозуміла свою помилку: «Я йому не потрібна…, а я так його люблю!»


ІІІ
    Настя тяжко переживала правду, як їй здавалося. Та самої правди вона не знала, бо не дозволяла Максиму розповісти усе, як воно було. Дівчина хотіла поїхати геть з Євпаторії, щоб забути Макса, але тітка і Андрій не відпускали її, говорили, що все минеться. Так думала і вона, але насправді все було не так. Настя не могла забути тих очей, що так закохано сяють; образ його обличчя постійно переслідував її.
    Наступного дня Настя не пішла на пляж, вирішила посидіти з тіткою, допомогти їй. Макс цілий день просидів, чекаючи Настю, але так і не побачив її. Він хотів попросити пробачення, сказати як сильно любить, але вона не захотіла прийти. Почуття провини мучило його серце, та ще й Юля не давала спокою.
    Вранці Настя прокинулася з настроєм і їй захотілося піти до моря, послухати його шум. Нікому нічого не сказавши, вона пішла на улюблене місце. Думки одна за одною, наче хвилі до берега, надходили до голови. Згадала першу зустріч з Максимом, перший поцілунок, час проведений з ним і їй стало так самотньо. Вона закрила очі і намалювала його образ в темноті. Він такий гарний, добрий і на обличчі з’явилася усмішка. Але раптом чиясь рука так ніжно торкнулася плеча, що у венах завирувала кров і швидше забилося серце.
- Привіт, люба! Я давно чекаю тебе.
- Іди геть, я не хочу тебе бачити.
- Ти не дозволиш пояснити тобі те, що сталося?
- Мені байдуже. Я скоро поїду і все забуду, - відповіла Настя.
- Ти так просто усе не забудеш: наші почуття, наше кохання, - з сумом говорив Макс. – А ті, хто по – справжньому люблять, не закривають очі на зраду, вони добиваються свого – правди… Виходить, ти не любила.
- Любила!... Тільки ти недооцінив мої почуття, знехтував ними. А тепер хочеш, щоб я вислуховувала тебе. Це ж ганебно.
- Я знаю. Тільки прошу,  дозволь мені все пояснити тобі.
- А навіщо і так все ясно, - впевнено говорила Настя, - ти таємно зустрічався з Юлею. Але я вас викрила.
- Брехня. Це Юля бігає за мною уже не один місяць, але я її не люблю.
- Це ти мені так говориш, щоб виправдатися.
- Ти не віриш мені, а жаль, бо я люблю тебе. Хочеш, я докажу свою любов?
- В цьому не має потреби, бо завтра я поїду додому і більше ніколи не приїду, щоб наші дороги не перетиналися.
- Ти хочеш перекреслити усе, що між нами було. А я не зможу, бо в тобі бачу свою мрію, неповторну і єдину.
- Не потрібно говорити те, що вже не має значення, Я все одно тобі не повірю.
- Настя, ти жорстока до себе. Подумай добре, перш ніж піти, щоб потім не докоряти собі за вчинок. Колись ти зрозумієш, але буде надто пізно. Подумай, я прошу.
- Я все вирішила. У мене було досить часу, щоб подумати. Тепер ти подумай над своїм вчинком і уяви себе на моєму місці.
- Я ж хотів…
- Все, досить, - перебила його Настя, - я іду. – Вона востаннє глянула в його очі і у душі щось заболіло. – Прощай, Макс…
    Настя пішла. Вона ішла повільно, так, як в перший раз, а Максим стояв і надіявся, що вона оглянеться і передумає. Гордість не дозволяла дівчині простити, повірити, хоча в серці вона простила все, бо дуже сильно кохала його. Деякий час вона провела біля моря, щоб востаннє послухати його, попросити поради. Але воно нічого не казало, тільки безжально гонило хвилі і розбивало до каміння. Чайки метушилися в небі і голосно кричали, мабуть хотіли дати зрозуміти Насті, що вона чинить неправильно, та, на жаль… Вона так вирішила і так воно буде.
    День догорає. А Настя сидить сама і прощається. Якби не та пригода, то вона ще б залишилася в Євпаторії, але…
    Наступного дня Настя вирушила додому. Сидячи в поїзді, вона плакала, бо було за чим. Зрозумівши, що тепер усе втрачено, вона намагалася заспокоїти себе, але кохання до Макса знову і знову давало про себе чути. Він приходив у думки, у сни, не залишав її в хвилини смутку і радості.
    Приїхавши додому, Настя знову ж таки намагалася забути щасливе кохання. Їй це в деякій мірі вдалося. А от Макс так і не зміг забути її. Підступна Юля заманила його в свої сіті, знаючи, що байдужа йому. Макс розпочав знову  зустрічатися з Юлею, щоб утопити свій біль. Вона весь час була біля нього, виконувала всі забаганки, тільки щоб утримати біля себе, але серцю не накажеш.

ІV

    Час минав, а рана не заживала. Ні Настя, ні Максим не могли змиритися з тим, що сталося. Провівши кілька днів вдома, Настя ще раз усе обдумала, намагалася розставити всі крапки над «і». Але тоді, коли вона визнала, що вчинила неправильно і готова була все забути, перед очима з’являвся Максим і все розпочиналося знову. Знову сотні думок про нещасливе кохання, море сліз, від яких не було порятунку. Не одну безсонну ніч дівчина провела у думках і сльозах. А коли засинала, то прокидалася від сну, у якому Максим цілується з Юлею. Настя не могла зрозуміти, як може подруга так чинити – зруйнувати життя, розбити кохання, принизити себе й інших.
    Максим намагався забути Настю, зустрічався з Юлею. Він використовував її для того, щоб хоч якось заповнити свій час, який так повільно минав. Залишаючись на одинці зі своїми думками, він забував про все. В той час для нього існує тільки одна людина – Настя. Заради неї він готовий на любі жертви, тільки б повернути її.
    Одного дня, після довгих роздумів, Максим вирішив, що повинен врятувати стосунки. Він зустрівся на пляжі з Андрієм, щоб поговорити.
- Привіт.
- Привіт, – відповів Андрій.
- Я хочу тебе просити про одну послугу, - розпочав Максим.
- Мабуть, це стосується Насті. А ти впевнений, що робиш правильно?
- У мене немає вибору. Я повинен повернути її, бо більше не витримаю розлуки.
- Я тебе розумію, - відповів Андрій. – А що ти хочеш від мене?
- Мені потрібна її адреса. І в цьому можеш допомогти тільки ти.
- Ти правильно зробив, що звернувся до мене. Я тільки за те, щоб у вас все було добре, бо знаю, що любите один одного. Я не буду звинувачувати тебе ні в чому. Таке може трапитися з кожним.
- Не думав, що ми знайдемо спільну мову.
- А я знав, що ти прийдеш.
    Андрій написав адресу Насті і побажав удачі. З усмішкою на обличчі Макс збирав речі. Нікого не попередивши, він поїхав. По дорозі заїхав до ювелірної крамниці і купив своїй коханій подарунок.
 Їдучи в поїзді, Максим хвилювався, бо не знав реакції Насті на його приїзд. Від неї можна чекати усього. Не важко було знайти будинок Насті, але важко було подзвонити в двері.
Пролунав дзвінок… Повільно відчинялися двері… Настя не повірила своїм очам. Не промовивши ні слова, вона обняла його за шию. На очі набігли сльози і двома горошинками скотилися по щоках.
- Чому ти так довго? Я так тебе чекала.
- Я боявся, що ти не захочеш мене більше бачити. Пам’ятаєш, що наговорила мені?
- Пробач, що я…
- Не тобі потрібно вибачатися, а мені, - промовив Максим.
- Заходь. Не будемо ж ми стояти в коридорі.
    Вони сіли і не могли надивитися один на одного.
- Насте, - розпочав Максим, - я хочу тобі щось сказати.
- Це дуже важливо?
- Настю, ти вийдеш за мене? – сказав Максим, дивлячись їй в очі.
- Звичайно, любий. Я ж так тебе люблю.
- А я не вмію жити без тебе!!!
- Я така щаслива, що ти у мене є, - промовила Настя.
- Тепер нас ніхто не розлучить, ніхто…
    За вікном догорав літній день, а в душі продовжувало світити сонце. Щохвилини воно сяяло ясніше. Очі блистіли від сліз, але це були сльози щастя. Щастя, за яке  потрібно боротись, яке не просто звалилося в обійми з неба. Спочатку воно було маленьким, але з часом стало безмірним. І тоді, коли це сталося, дві людини потонули у ньому, щоб назавжди стати щасливими!..