Захоплення, мрія чи можливо… кохання. Почуття, яке виникло у мене до тебе неможливо пояснити. Здається, у цьому житті занадто багато загадок, які неможливо зрозуміти без надмірних зусиль. Я переконана, що задарма немає нічого; все має свою ціну і не обов’язково у грошовому виразі. Ціна моїх почуттів до тебе ще не визначена…
Я постійно думаю про тебе, набридаю тобі своїми дзвінками, відволікаю від роботи, інколи роблю те, про що потім жалію – хоч і розумію, що у цьому звинувачуватиму тільки себе. Я не ставлю тобі жодних умов, я просто хочу розуміння і хоч краплинку твоєї любові.
І не треба розказувати мені про те, що між нами велика різниця, що все це тимчасове захоплення. Я не в дитячому садочку ( як ти любиш повторювати ) і розумію, що частково ти маєш рацію і все ж не можу нічого з собою вдіяти.
Можливо це і є тим вічним і незрозумілим почуттям, про яке так багато написано і яке так прекрасно оспіване?! А чи існує воно насправді? Хоча, я вірю…
Серед буднів зимових холодних
Так хочеться свята й тепла,
Щоб щира розмова велася
І ніжність між нами була.
Коли навкруг тихо й спокійно
І поруч надійне плече –
Відчуєш, що це та хвилина,
Яка просто так не мине.
Залишиться в серці назавжди
Бажання щасливою бути;
Й немеркнуче сяйво кохання,
Яке вже не сила забути.
Примусить цю мить зупинитись
І лине у вічність такою, -
Немеркнуча іскра кохання
З’єднала навіки з тобою.

Я нікому не казала слів «Я люблю тебе», нікому крім тебе. І якщо тобі здається, що я кажу це просто так; просто тому, що так завжди говорять; просто тому, що я це придумала – ти помиляєшся. Я ніколи не говорила цього і тобі перестала казати. Адже коли повторювати їх часто, вони втрачають своє значення – особливо коли знаєш, що у відповідь не почуєш нічого, хоч я й сама не знаю чого від тебе чекала. І зараз не знаю… Я просто люблю тебе – і це не можливо пояснити. Ловлю себе на думці, що інколи я просто хочу почути твій голос, твоє побажання гарного дня – і одразу серце починає трепетно стукотіти в грудях; і навпаки: почувши незвичні нотки у твоєму голосі – болісно стискається. Не треба уникати мене. Я просто хочу чуточку твоєї уваги. Не треба робити мені боляче – все навкруг і так занадто холодне і жорстоке.
Напевно життя складене так, що ми робимо боляче тим, хто любить нас і не розуміємо, що вони страждають через те, що не можуть змінити ці почуття. Та все надто складно. За все треба боротися, треба докласти максимум зусиль, щоб одного разу відчути, що це дійсно те, чого ми прагнемо, це те, для чого і для кого ми живемо, і це є отим невмирущим, немеркнучим, вічним…