Ірина Костюк (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Любимий
Твої очі, твій погляд безмежний, Ти – як крапля дощу навесні. Такий радісний, необережний, Ти дотепний, красивий, смішний, Таємничий, приємний, жаданий, Романтичний, трішки сумний. Дуже рідний, дуже коханий, Ти подобаєшся мені!
Не зумів
Не зумів ти любов зберегти, Не зумів, то й не треба. То ж тепер не запитуй мене, Чом я байдуже ставлюсь до тебе. Чом при зустрічі я мовчу, Або зовсім їх уникаю. Я давно вже забула тебе, І про мене забудь, благаю. Не переч і не стій на шляху, Не жалійся так дуже на долю. Пам’ятай, що колись і мене Серце боліло за тобою.
Розлука
Як забуть ті поцілунки, Що пам’ятають губи їх завжди? Як забуть мені ті подарунки, Що серце береже завжди? І що сказати – я не знаю, Й відповісти немає слів. Згубив ти ключик наш від раю, Де зберігали ми любов! Можливо, серце не розбите, Може, й не капає ще кров, Де жили втрьох: ти, я й любов! Я вірю – серце не розбите, Та знаю – капає вже кров; І береги ще не розлиті, Та вже не живемо ми втрьох!
