Людмила Кулинич (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Щасливою ніколи вже не буду, Не буде блиску більш в моїх очах. Тебе, коханий, я ніколи не забуду, Любов і ніжність у твоїх словах.
Ти залишив мене, нічого не сказавши, Мені цим боляче зробив, А я жила надіями, не знавши, Що ти мене ніколи не любив.
Сьогодні розійшлись наші дороги, Не встигла все сказати, що хотіла, Не слухала чужі перестороги, Що це на все життя я зрозуміла.
Покохали один одного в дитячі роки, Ти моє перше кохання на життя усе. Від поцілунків твоїх перших горіли в мене щоки, Та за собою це кохання гіркі страждання принесе.
Та зараз ми дорослішими стали Й кохання наше підросло, Як зберегти його, не знали, - Й воно страждання принесло.
***** В полоні очей твоїх Перебуватиму я завжди, Не забувай, прошу, ти слів моїх І образ мій ти бережи.
Не забувай ти літні вечори, Коли вуста наші торкалися, Уперше перетнулися наші шляхи, Тоді в коханні ми з тобою признавалися.
На жаль, пройшла пора кохання. В очах моїх гіркі лиш сльози, Ти знаєш, не люблю я розставання, В душі моїй тепер лиш грози.
***** Люблю тебе, а ти про це не знаєш І хочу знов відчути ніжність твоїх рук, Сому у мене ти не запитаєш, Не чуєш сильний серця мого стук.
Перший танець наш згадаю, Більше в нас не буде їх, Що робити, я не знаю, Тільки чуб лукавий сміх.
Невже не можеш зрозуміти, Як серце б’ється вдалині І ти не можеш це зробити, - І це болить мене в душі.
Я завжди мрію про ночі, Які провела би з тобою Й про твої ніжні карі очі, Що не дають мені спокою.
Ти з іншою тепер, я знаю. І іншій ти даруєш теплоту. Тепер її ти пригортаєш, А я зустріла тишу й самоту.
Коли побачу я тебе із нею, Побачу ніжність у твоїх очах, У мене біль лишаєш за душею Й гіркі сльози на щоках.
Навіщо ти даєш надію На те, що будем разом ми, Все перетворилося в стихію Й в душі моїй тепер сніги.
