Розсипались троянди по могилі; Маленька дівчинка стояла і ридала… І повні сліз ті очі сині-сині Тихесенько до когось промовляли: Чому пішла, чому мене лишила, Чого з собою не забрала в вічність? Я ж так зостатися тоді тебе просила, Я мріяла, що подаруєш ніжність… Легенький вітер розвівав її волосся, І щось берізці шепотів на вушко: Те, що хотіла, так і не збулося, Без мами цій дитині дуже важко. Щодень усе троянди красувались На горбику маленькому в куточку… - Прийди! Благаю, чуєш, рідна мамо!? Та привітай з весіллям свою дочку. В чужій родині зайвою зростала, Ніхто і не жалів мене ніколи. Верба тільки казки мені казала, А коси заплела мені тополя. Я виростала… Рани загоїлись… Душевні рани, що тебе немає! Сьогодні я матусю вже дружина, Та все одно тебе не вистачає…
