Ти раптово з’явився у моєму житті, увірвався в моє серце, заполонив мої думки. Ти змусив мене змінити усі мої погляди, забути все, чим я захоплювалась. Ти був як весняне сонце, яке зігріло мене своїми променями, але швидко сховалось за хмари, залишивши тільки холод та безмежний сум.
   Коли я бачу тебе, мені здається, що якась частинка мене наче відмирає, а коли я чую твій сміх, то якась незбагненна теплота заповнює мене з середини, огортаючи моє серце щемлячою радістю й водночас гірким смутком. Так важко любити і розуміти, що ця любов – недосяжна.
   Я хочу тебе забути, але не можу, бо надто часто бачу тебе, чую твій голос. Це незрозуміле почуття вбиває мої емоції, роблячи мене байдужою до всього навколишнього. Я не помічаю красу квітів, чаруючу теплоту зоряних ночей… Я не можу нічого з собою вдіяти. Надія не покидає мене і я до останнього буду чекати тебе, сподіватись знову відчути тепло того незабутнього весняного сонечка.