Роман Рибчин

Чому так важко пізнавати
Утрати біль, душі зітхання?
Чому не мати і втрачати
Два нерозв'язані рівняння?

Чому, на серці є неспокій
Душа болить, у горлі камінь?
Чому думки мої глибокі
Перебувають, як в тумані?

Чому не можу я радіти
Погожій днині, вітру в полі?
Чому не можу володіти
Всім тим, що маю у неволі?

Чому втрачаю друзів вірних
Одних назавжди, інших нині?
Чому у муках неймовірних
Перебуваю на чужині?

Чому так прикро розуміти,
Нічого ти один не значиш?
Чому прикладений гранітом
Ніколи світу не побачиш?

Чому все так ? Це - Божа воля
Вона призначена для нас,
У кожного є своя доля
Родитись й вмерти у свій чаc.

Леся Андріїв

Всевишній Боже, я тебе благаю,
Для України доленьку молю,
Бо скільки вже біди було у краю,
Бо скільки раз - від прірви на краю.
Чорнобиль лиховісною зорею
Зійшов над Україною, та ти згаси зорю лиху
Над небокраєм зорю добра і правди засвіти.
Поглянь: он плаче мати над могилами своїх дітей,
Бо так і не зросли.
Цей світ вони залишили малими
І свого щастя й долі не знайшли.
Цілує землю сивий чоловік,
Бо покидати треба вже навік
Оту стежину, що топтав з малого.
Цілує образи стара бабуся:
"Пробачте, милі, я вже не вернуся,
Лелеченьки над хатою, простіть,
Бо ви вернулися до нашого порогу,
А ми тут жили протягом століть,
Та мусимо збиратися в дорогу".
І тужить мати над колискою
Свого дитяти: "Люлечки-люлю..."
Всевишній Боже, чом цей мирний атом
На Землю нам приніс таку біду?
Хай сад цвіте і мальви біля хати,
Хай сонце сходить в рідному краю.
І хай не плаче над синами мати
Про це, мій Бож ... Читати далі »

Неля Замрикот
(учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")

Покинута

Блищить кришталь під чистими очима
Наповнений гіркими сльозами.
Про що ти дума, коли її залишав?
Що вона ще одне дівчисько,
Якому треба ще підрости?
Вона просто подружка,
Одна з багатьох на твоєму шляху?
Хіба ти не зможеш забути її,
Викинути геть з голови?
Адже вона звичайне дівчисько,
Ще одне з тих, яких ти відштовхнув.

Спогад

Як ти міг піти й зоставить мені
Злість і горе, що змішались в риданні.
Не бажаю, не можу ходити в пітьмі,
«Я не можу без тебе!» - кричу при прощанні.

Та майнула в думках мила згадка
Про те, як сміялися разом з тобою,
Та як дивно було нам удвох.
Зразу стало світліше, на душі веселіше
Пам’ять в серці моїм
Воскресила тебе, мій друже.

Пам’ятатиму завше тебе і кохатиму,
Просто зараз ти десь вдалині, вдалині.
Берегтиму тебе в своїм серці й любитиму,
І це ... Читати далі »

Михайло Гринюк
(учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")