Рибчин Роман. Історія зведення і відновлення храмів села Буківна. Історичний нарис. - Івано-Франківськ: Видавець Третяк І .Я., 2011. - 80 с.
Переднє слово
Пропонована читачеві книга присвячена історії становлення та розвитку української християнської громади з маленького покутського села. Книга написана на основі доступних на сьогоднішній день архів¬них джерел та літератури, а світлини і спогади активних учасників християнського життя села в значній мірі оживили текстовий матеріал. Вся праця була націлена на відновлення та збереження духовних традицій українсь
... Читати далі »
Кричить душа: ”Матусю, не вбивай!”, Кричить маля: ”Матусю, хочу жити! Я народитись маю, дай мені ім’я, Навчи мене, матусю, світ любити.
І не вбивай мене, рідненька, я прошу, Не дай скалічити моє маленьке тіло. Ти подаруй мені життя й Любов свою, І не дозволь пітьмі душі розправить крила,
О, ненько рідна, люба і єдина – Тобі не раз в пригоді стану я. Візьми на руки – я твоє дитя, І пригорни до себе, рідна нене!..”
Христина Меринда (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
І Перший літній день зустрів Настю ніжним поцілунком сонця. Його промені, наче пелюстки троянд, спускаючись з неба, повільно, граціозно торкалися юного личка і так же повільно сповзали по шиї і губилися в волоссі. У душі панує радість, яку підтверджує блиск очей. Вони так усміхаються, наче побачили цей світ вперше, такий привітний, милий, чарівний. Дівчина зупинилася, щоб роздивитися те чи інше місце, що кидалось в очі і заманювало своєю неповторністю. Телефонний дзвінок перервав чарівне пізнання міста Євпаторії. Настя кожного року їхала до своїх родичів. Але завжди було щось таке, що чарувало душу, наче вперше. - Алло. - Привіт, Настя! - Привіт, Андрій! - Чому тебе так довго немає? Де ти? Може заблудилася? - Ні, ні. Я скоро буду. Ось тільки не можу намилуватися красою. - Не хвилюйся, - заспокоїв її брат,
... Читати далі »
Ніч. Я так міцно заснула, Дивний сон знов наснився мені. Голос тихий і рідний почула – То мій батько приходив вві сні. Він обняв мене ніжно руками І устами торкнувся чола. Руки тепло мене лоскотали – Я весела й щаслива була. Відразу я раптом збагнула: Мене батько цілує у сні. І на очі сльоза навернулась, В мить так боляче стало мені, Ніби серце навпіл розірвалось … Від думки,що я лише сплю, Я батька за руку спіймала, Закричавши: "Не йди! Не пущу!” Я боялась розплющити очі, Щоби ранок знов не настав. "Я буду приходити щоночі” - Ніжним голосом батько сказав. "А ти, доню, не плач, не журися, Я ж бо в вічному світі живу. Піди в Божий храм,помолися За душу спочилу мою. Завдав, може, болю родині, Комусь ненароком лихого сказав. І не встиг розказати дружині, Як її все життя я кохав…” Відлітають роки журавлями, Біль у серці вогнями пече. Хоча батька й не
... Читати далі »
Не говори мені прощай, У "Вибач… " не стелись розлого. Сльози в півока не займай І не питай: за ким? для чого?
Туманить розум, мов вино, Ця намистина — горопашна. Хіба тобі не все одно За ким вона тремтить так тяжко.
Крізь біль всміхнусь і промовчу — Вмить зрозумієш, що для тебе. Об ребра серце розтрощу І душу вичовгаю небом.
Всі вірші спопелю в клятьбі Та мрії викошу на корінь. І мов в безпочуттєвій млі Поглину в тихому мінорі.
Ні — все обман. Хоча пече У горлі крик : "Вернися, мила..." Сльоза схилилась на плече І так солоно затужила. Напівпочута музика долонь, Напіввідчута усмішка очей. І теплий дотик голосу твого До рани в серці, що вогнем пече.
І тихий трепет твоїх ніжних губ, Які ховають гіркоту і сміх. Я наче здер з душі болючий струп, Коли на мить торкнувся губ твоїх.
Я наче тлів, а не горів сповна, І ось тепер, нарешті, зрозумів
... Читати далі »
Небо синє на Вкраїні, то мій рідний край. Поле жовте, лан пшениці – земленьки розмай. І пахучі диво-квіти, й чудо-зілля, що жде літа. Й чудо-зілля, що жде літа – то моя земля…
Ріки чудні на Вкраїні – то мій рідний край. Над Дніпром росте калина – земленьки розмай. І дністрові верболози, і пахучі їхні сльози, І пахучі їхні сльози – то моя земля…
Вишиванки на Вкраїні – то мій рідний край… З рушників злітають птиці – земленьки розмай. Й відправляють з рушниками у дорогу тато й мама, Щоб нас лихо обминало – то моя земля…
Щирі люди на Вкраїні – то мій рідний край. Доброту дарують й радість,земленьки розмай. З хлібом-сіллю нас стрічають, теплим словом привітають, Гарну пісню заспівають – то моя земля…
Марія Хантя (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Захоплення, мрія чи можливо… кохання. Почуття, яке
виникло у мене до тебе неможливо пояснити. Здається, у цьому житті
занадто багато загадок, які неможливо зрозуміти без надмірних зусиль. Я
переконана, що задарма немає нічого; все має свою ціну і не обов’язково у
грошовому виразі. Ціна моїх почуттів до тебе ще не визначена…
Я постійно думаю про тебе, набридаю тобі своїми дзвінками, відволікаю
від роботи, інколи роблю те, про що потім жалію – хоч і розумію, що у
цьому звинувачуватиму тільки себе. Я не ставлю тобі жодних умов, я
просто хочу розуміння і хоч краплинку твоєї любові.
І не треба розказувати мені про те, що між нами велика різниця, що все
це тимчасове захоплення. Я не в дитячому садочку ( як ти любиш
повторювати ) і розумію, що частково ти маєш рацію і все ж не можу
нічого з собою вдіяти.
Можливо це і є тим вічним і незрозумілим почуттям,
... Читати далі »
Переглядів: 409 | 
Додав: 
Дата: 
Коментарі: (0)
Подробнее
