Наталія Романовська (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво") ІДЕ ЗИМА
Надворі осінь, на душі печаль, Я чую легкий біль і жаль, Що сковує моє холодне тіло, Яке знедавна раптом захворіло. Я вигляну в відчинене вікно Й побачу там осіннє тло. І злякано закрию очі, Про що говорять почуття дівочі? Можливо тіло не хворіло, Лише спочити захотіло, А занедужала душа. Вона відчула, що іде зима.
ДОРОСЛІ
Недавно вчилися ми в школі, Сміялися разом, кричали, А зараз ми в руках у долі І згадуємо те, що нас повчали. Разом ми були завжди й всюди, Всі двадцять вісім дітлахів. На нас дивилися всі люди Як на найкращих школярів. За партами сиділи разом, Співали класом, Бились класом. Любили й вірили разом. Та все це швидко промайнуло, Ми рідну школу закінчили. Так як би цього і не було За нами двері зачинили. Ми всі пішли в широкий світ, Знайти свою любов і щастя. Шукати радості і бід І розгадати джерело нещастя. Тепер ми вже дорослі стали І бачимося дуже рідко. Але тоді цього ми ще не знали, Що невблаганний час збіжить так швидко. Та я ніколи не забуду Ці усмішки, обличчя, імена.. Та сподіваюся, що також буду Для них назавжди подругою й я.
ПОРА КОХАННЯ
Пташок щебетання Вітру колихання Тепле рук сплітання Це пора кохання! Всіх струмків дзюркотання Шелест листя зрання Всіх сердець єднання Це пора кохання! Сонечка проміння Рибки белькотіння Ластівки вітання Це пора кохання! Швидке потепління Це пора цвітіння А віршів читання Це пора кохання! Запах в лісах зілля Це пора весілля Ніжне губ торкання Це пора кохання! Котиків навчання Радісне зітхання І краси бажання Це пора кохання! Квітів дарування І палке зізнання Зустрічі до рання Весна – пора кохання!
ЛЮБОВ
Коли вона приходить, То змінюється все. З тобою щастя й радість Завжди вона несе. Приходить так раптово Й окрилює людей. І віриться їм знову, Що прийде світлий день. Вона чарує й манить, Затьмарює думки. Не встигнеш оглянутись, Як вже й спіймався й ти. Заб’ється сильно серце, Кров в жилах закипить, Засвітяться очі – озерця Й душа до тепла полетить. Тоді перекинеш ти гори І вип’єш солоні моря. У небі запалиш ти зорі І здійсниться мрія твоя. Та тільки вона відвернеться, Забуде про тебе й піде, Вся сила одразу урветься Й спокою не знайдеш ніде. Залишишся ти одинока, Серце твоє защемить. В душі буде рана глибока І тіло твоє заболить. Кругом усе потемніє, Заплаче природа уся, Лиш щиро тебе пожаліє Мамина ніжна рука. Та все скоро мине. Ти сама зрозумієш знов, Що кращі ліки від любові – Це нова любов!
