Ірина Костюк(учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
ЛюбимийТвої очі, твій погляд безмежний,
Ти – як крапля дощу навесні.
Такий радісний, необережний,
Ти дотепний, красивий, смішний,
Таємничий, приємний, жаданий,
Романтичний, трішки сумний.
Дуже рідний, дуже коханий,
Ти подобаєшся мені!
Не зумівНе зумів ти любов зберегти,
Не зумів, то й не треба.
То ж тепер не запитуй мене,
Чом я байдуже ставлюсь до тебе.
Чом при зустрічі я мовчу,
Або зовсім їх уникаю.
Я давно вже забула тебе,
І про мене забудь, благаю.
Не переч і не стій на шляху,
Не жалійся так дуже на долю.
Пам’ятай, що колись і мене
Серце боліло за тобою.
РозлукаЯк забуть ті поцілунки,
Що пам’ятають губи їх завжди?
Як забуть мені ті подарунки,
Що серце береже завжди?
І що сказати – я не знаю,
Й відповісти немає слів.
Згубив ти ключик наш від раю,
Де зберіга
...
Читати далі »