Цвіли вишні. Юний, літній вітерець, закоханий в усмішку сонця, лагідно грався верхівками дерев. Злегка торкнувся вишні – і аромат літа розлився у повітрі. Пахло молодістю, щастям, радістю…
На цвинтарі тихо. Заросли стежки поміж могилами. Нечасто бувають тут люди. За щоденною турботою залишається мало місця для померлих. Але он хтось іде. Низько опустив голову, проте не блукає між могилами, чітко прямує протоптаною ним же стежкою. В руках – гілочки вишні, в очах – сум і безнадійність, на душі – невимовний жаль.
Часто цього юнака можна побачити тут. Щонеділі, а нерідко і серед тижня, приходить він сюди, сідає біля могили, кладе квіти і розмовляє. Іноді приносить гітару. Завмирає тоді все навкруги: юнак співає про втрачене кохання, нестерпний біль серця, муки душі. Співає тихо, перебирає злегка струни і, не в силі стриматися, плаче. А з фотографії дивляться на н ... Читати далі »

Коментарі: (0) | Подробнее