Тиха ніч. Сьогодні знову темно надворі. На небі тисячі зірок, та місяця десь немає. Його кохана зіронька залишилась сама. Де ж він? Чому знову запізнився? Невже він покинув її? Та ні. Він ніколи  не покинув би її, місяць вміє кохати. Його кохання, мов немеркнуче сяйво. Ось зараз він вийде. Викотиться десь з – за небосхилу і ніжно поцілує її, свою Зіроньку. Та чи вміють так кохати люди. Кохати і сяяти, кохати і чекати, надіятись, і не меркнути ніколи.
    І у мене є також своя зіронька, її звати Анна. Сьогодні ми мали зустрітися. Зустрітися там, де завжди. Та вона не прийшла… Я довго чекав, а її все не було. Я мовчки спостерігав, як легенькі сніжинки м ... Читати далі »

Коментарі: (0) | Подробнее

Чекання… Найвиснажливіше і найболючіше почуття. Ніколи не знаєш що буде в наступу хвилину. Безупинно, але неможливо повільно сунуться стрілки годинника. Час завмирає. У вухах чується глухий стукіт власного серця. Думки плутаються. Дихати стає важко. Але надія ще є, адже від розв'язки відділяє ще якась хвилина, хоча й без того вже все ясно. Але ж так хотілося побачити дороге обличчя, торкнутися улюблених рук. Та нічого не вдієш. Навкруги пропливає безліч облич, а того, кого чекаєш немає. Нарешті напруження спадає. Очі гаснуть, почуття зникають і на душі залишається нічим не заповнена пустота. Проте болю чомусь не має. Немає нічого крім власної гіркої посмішки над вже якою помилкою. І знову потім картаєш себе за зраду своїм ще слабким переконанням, хоча твердо знаєш, що помилишся ще багато разів, і після кожної помилки будеш мінятися і мінятися, аж поки не станеш зов ... Читати далі »

Коментарі: (0) | Подробнее