Того вечора Сергій і його друзі, добряче випивши, вийшли на вулицю і почали чіплятися до перехожих. Біда не обминула Володю – високого, кремезного, сильного юнака. Озвірілі хлопці били його до того часу, поки не втратив свідомість, а потім розійшлися, ніби нічого й не трапилось.
    Наступного дня тільки про бійку й говорили.
- Ти чула? Володю побили.
- Так. Здається, його відвезли до лікарні.
- Іванко, ти щось про це знаєш? – допитувалися подруги у високої білявої дівчини.
    Та вона мовчала, хоча знала все.
    Уже два роки Іванна зустрічалася з Володею. Того вечора вони були разом, але налякана дівчина одразу втекла додому і нічим йому не допомогла. Хотіла піти до хлопця у лікарню, але не сміла.
    А в суботу з дискотеки додому пішла з Сергієм. Мама сварила, бо знала, що він п’є, палить, а також ( що найгірше ) вживає наркотики.
    Іванка на це не звертала уваги, а згодом і сама почала палити, потроху випивати. Дівчину ніби хтось підмінив. Була зразковою ученицею, претендувала на золоту медаль, а тут, коли до випускних екзаменів залишилося якихось два місяці, покинула школу. Від Іванни відвернулися усі подруги. Та навіщо вони їй, адже вона має Сергія!
    З лікарні повернувся Володя. Зі слів хлопців юнак дізнався, як змінилася дівчина, яку він кохає і зараз, спробував поговорити з нею, але Іванна не захотіла: певно, боялася Сергія.
    Того вечора Іванка відчувала: щось повинно статися. І вона не помилилася. Сергій був у чудовому настрої ( пив з хлопцями ), завів свій мотоцикл, позаду сіла Іванка, і вони виїхали на дорогу. Мотоцикл набирав швидкість. Враз із – за гори вигулькнула вантажівка. Хлопець чомусь переїхав на зустрічну смугу. Дівчині стало моторошно, вона вмовляла свого друга звернути на праву сторону, але той нічого не чув, страшно регочучи збільшив швидкість, аж поки мотоцикл не врізався у вантажну машину. Іванна відчула сильний удар у голову і втратила свідомість.
    Опритомніла вона через два дні у лікарні. На праву руку накладено гіпс, а голова забинтована так, що було видно тільки рот та голубі очі. Біля неї сиділа мама, що аж запухла від сліз…
    Коли зняли бинти із голови, Іванна попросила дзеркало. З нього на дівчину дивилася якась чужа людина. Права щока і чоло у шрамах, брів не було, нижня губа зшита. Іванці аж недобре стало. Як їй тепер жити?!
    З розмови батьків зрозуміла, що Сергій вийшов сухим із води.
    Іванка вночі плакала. Вона ненавиділа його, себе і своїх «друзів», які після аварії ще ні разу до неї не приходили.
    Минав час. Іванна лежала у лікарні. З кожним днем все більше впадала в розпач, бо усвідомлювала, що стала потворною, що ніколи вже не матиме справжніх друзів, що ніхто її, таку негарну, не полюбить. А серце так хотіло, щоб немеркнуче сяйво кохання освітило її, і вона стала такою щасливою, якою була до знайомства з Сергієм.
    У середу Іванка прокинулася у препоганому настрої. У неї день народження, та хто про це згадає?! Друзів у неї немає, а батьки ще вчора сказали, що не приїдуть ( певно, забули про її свято ). Весь день дівчина була у ліжку і читала. Надвечір дівчина почула легенький стук  у двері, потім вони відчинилися, і на порозі з’явився…  величезний букет квітів! Він був таким великим, що дівчина не могла побачити, хто ж їх приніс. Квіти ніби припливли до ліжка.  І враз із – за букета визирнуло обличчя. Серце Іванки стиснулося, по щоках потекли сльози. Це був Володя. Він кинувся до дівчини. Квіти розсипалися по ліжку, а хлопець цілував свою кохану, забувши про її зраду, простивши все…
Юнак прийшов наступного дня, прийшов і тоді, коли Іванку виписали з лікарні. Вони разом ішли додому, були дуже щасливі, і, здається, Володя не помічав її спотворень обличчя. Хлопець зробить усе, щоб кохана була щасливою.
    Дорогою на мотоциклі проїхав Сергій. Не зупинився, не спитав про здоров’я. Зробив вигляд, що не помітив. Образа боляче обпекла серце. Дівчина від згадки про аварію аж похитнулася. Але міцна рука коханого її підтримала. Душа переповнилася вдячністю і щастям. Як вона могла так помилитися? І дівчина заплакала, та вже не від болю, а від радості, що поруч з нею той, єдиний, який справді кохає її.