Наталія Кулинюк (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Коли ти будеш далеко Згадаю тоді я тебе. Ти знаєш як не легко Кохати й чекати тебе. Не знаєш, що серце мліє Й надія уже не живе І подумки я жалію, Що так я кохаю тебе. Я знаю, що не доля Бути разом з тобою мені Та серце коле від болю З очей течуть сльози сумні Ти там далеко – далеко В душі коле, камінь лежить, А на серці так нелегко Бо без тебе не можу я жить.
Все більше згадую про тебе
Все більше згадую про тебе Приймаю світ таким як є І знову ніжне синє небо Мені згадає, що ти є. І знов пахучі білі квіти Мені шепочуть: « Не журись, Не плач, бо ще на білім світі, Мабуть, зустрінетесь колись». Нехай той вітер повіває Мені говорячи що ти Мене кохаєш, знов кохаєш, Але не знаєш де знайти. Мої зелено – карі очі Завжди в задумі і сльозах І знову в мріях серед ночі Цілуєш ти мої уста.<
... Читати далі »
Михайло Грушецький (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Цвіли вишні. Юний, літній вітерець, закоханий в усмішку сонця, лагідно грався верхівками дерев. Злегка торкнувся вишні – і аромат літа розлився у повітрі. Пахло молодістю, щастям, радістю… На цвинтарі тихо. Заросли стежки поміж могилами. Нечасто бувають тут люди. За щоденною турботою залишається мало місця для померлих. Але он хтось іде. Низько опустив голову, проте не блукає між могилами, чітко прямує протоптаною ним же стежкою. В руках – гілочки вишні, в очах – сум і безнадійність, на душі – невимовний жаль. Часто цього юнака можна побачити тут. Щонеділі, а нерідко і серед тижня, приходить він сюди, сідає біля могили, кладе квіти і розмовляє. Іноді приносить гітару. Завмирає тоді все навкруги: юнак співає про втрачене кохання, нестерпний біль серця, муки душі. Співає тихо, перебирає злегка струни і, не в силі стриматися, плаче. А з фотографії дивляться на н
... Читати далі »
Людмила Кулинич (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Щасливою ніколи вже не буду, Не буде блиску більш в моїх очах. Тебе, коханий, я ніколи не забуду, Любов і ніжність у твоїх словах.
Ти залишив мене, нічого не сказавши, Мені цим боляче зробив, А я жила надіями, не знавши, Що ти мене ніколи не любив.
Сьогодні розійшлись наші дороги, Не встигла все сказати, що хотіла, Не слухала чужі перестороги, Що це на все життя я зрозуміла.
Покохали один одного в дитячі роки, Ти моє перше кохання на життя усе. Від поцілунків твоїх перших горіли в мене щоки, Та за собою це кохання гіркі страждання принесе.
Та зараз ми дорослішими стали Й кохання наше підросло, Як зберегти його, не знали, - Й воно страждання принесло.
***** В полоні очей твоїх Перебуватиму я завжди, Не забувай, прошу, ти слів моїх І образ мій ти бережи.
Не забувай ти літні вечори, Коли в
... Читати далі »
Михайло Надкерничний (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Вечір… Легенький вітерець кружляє навколо берези, наче залицяється до неї, ніби щось шепоче їй сонній, ніжно обіймаючи її тонкий білокрилий стан і легенько розчісуючи її гілочки – косички. Повний місяць з темного безхмарного неба, розливає своє срібне світло на весняну землю, на усю квітучу природу, яка недавно прокинулась від довгого зимового сну. Повітря напрочуд чисте, свіже і насичене пахощами буйно квітучих садів та одиноких дерев. Вдихаючи його – п’янієш і легкі удари серця, здається, чути на кілька метрів. Душа співає, радіє, тріпоче і тремтить. І саме у цей момент хочеться пригадати щось приємне із щойно згаслого весняного погожого дня. Вітер – пустун, на хвильку залишивши свою наймилішу берізку, поспіхом летить до невеликого вишневого садка, в якому із згаслими оч
... Читати далі »
Зоряна Середюк (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Чекання
Летіть дні і летіть ночі; Летіть – не вгавайте, Не шкодуйте мої очі, Сльози не втирайте; Не питайте мого серця, Чому воно ниє, Чому воно на самоті Ніби вовком виє; Не питайте, чому плачу Тихо серед ночі; Не питайте, чому болить Те серце дівоче; Не питайте, не знущайтесь, Мене не карайте, Тільки летіть, не вертайтесь, Летіть, пролітайте. Пролітали дні і ночі, Я їх не вертала, Бо чекала ту людину, Яку так кохала. Рік чекаю, другий, третій, А його немає. Що він робить, де блукає? Я цього не знаю. Але вірю, що вернеться, Я щаслива буду. І той час коли чекала Повік не забуду.
Ти найкращий на землі
Я вже нікого так не покохаю, Я вже нікого так не полюблю. Та за своє кохання я страждаю, За нього зараз я чомусь терплю.
Чому не разом ми? Цього не знаю. Ч
... Читати далі »
Марія Хантя (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
ВОНА
Вона – неначе почуття, Яке залежить від бажання: То квітне рясно, то вмира, Неначе трепетне кохання. Вона – це роза у горшку, Яка назавжди нас єднає; І лиш вона одна покаже Те почуття, що не бажає Пройти не залишивши Слід хоча б у думці Й не розтане, Бо щире почуття розтопить лід, А від нещирого і роза в’яне… Зіткнувшись із холодним ставленням, А часом і непорозумінням – Вона притихне й завмирає І все ж чекає з нетерпінням Коли наступить інший раз, І вона знову розцвіте, І нові почуття відкриє, Які назавжди збереже.
******
Я часто думаю: чому Так сумно інколи буває? Чому до мене, мов у сні,... Читати далі »
Максим Самойлов (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво")
Сонце впивалося своїми золотими пазурами в тіла людей, які лежали на розпеченому піску. Море лагідно наспівувало пісню таємничої минувшини. Віра віддавала своє тіло сонячним, пекучим доторкам. Цілункам легкого вітерцю, що спочивав у смарагдовій колисці моря. Їй нестерпно захотілося відчути прохолодні обійми води і тому вона, не відкладаючи бажання на потім, пішла до моря. Раптом до її рук доторкнувся якийсь невідомий предмет. Вона стрепенулася й озирнулась. Поряд стояв хлопчик років десяти. - Візьміть, цей лист передав мій татко. Він зневажливо кинув конверт до її ніг. Віра не встигла нічого сказати, ані висловити обурення, ані задовольнити свою цікавість. Малюк зник так само несподівано, як і з’явився. Молоді чоловіки з’їдали очима її принади і кожен мріяв, забувши на мить про дружину: «От би вона була моя». Жінки, яким
... Читати далі »
Наталія Романовська (учасник літературного конкурсу "Немеркнуче сяйво") ІДЕ ЗИМА
Надворі осінь, на душі печаль, Я чую легкий біль і жаль, Що сковує моє холодне тіло, Яке знедавна раптом захворіло. Я вигляну в відчинене вікно Й побачу там осіннє тло. І злякано закрию очі, Про що говорять почуття дівочі? Можливо тіло не хворіло, Лише спочити захотіло, А занедужала душа. Вона відчула, що іде зима.
ДОРОСЛІ
Недавно вчилися ми в школі, Сміялися разом, кричали, А зараз ми в руках у долі І згадуємо те, що нас повчали. Разом ми були завжди й всюди, Всі двадцять вісім дітлахів. На нас дивилися всі люди Як на найкращих школярів. За партами сиділи разом, Співали класом, Бились класом. Любили й вірили разом. Та все це швидко промайнуло, Ми рідну школу закінчили. Так як би цього і не було За нами двері зачинили. Ми всі пішли в широкий світ, Знайти сво
... Читати далі »
Михайло Буджак З книги "Золоте жниво землі Тлумацької"
Ріс і виховувався у родині бургомістра містечка Обертана. Вчився у Станиславівській гімназії, звідки був виключений „за неблагонадійність", до того ж без права навчання у будь-якому середньому навчальному закладі Австро-Угорщини. Брав участь у польському повстанні (1863—1864 рр.) Відтак вступає до Львівського університету, одночасно співпрацює з польським ,,Туgоdпікот Nаикоwут", де друкує свої літературні та наукові статті. У 1865 році став першім, хто на Слов'янщині видрукував ґрунтовну критичну працю про життя і творчість Т. Г. Шевченка, яка мала велике значення для популяризації творчості Кобзаря у Польщі, Німеччині ти інших країнах. Наприкінці 1800-х років редагував газету „Слово польське». ВИДАВ КНИГУ„Спогади моєї молодості" (Львів, 1913 р.) ... Читати далі »
Переглядів: 515 | 
Додав: 
Дата: 
Коментарі: (0)
Подробнее
Ріс і виховувався у родині бургомістра містечка Обертана. Вчився у Станиславівській гімназії, звідки був виключений „за неблагонадійність", до того ж без права навчання у будь-якому середньому навчальному закладі Австро-Угорщини. Брав участь у польському повстанні (1863—1864 рр.) Відтак вступає до Львівського університету, одночасно співпрацює з польським ,,Туgоdпікот Nаикоwут", де друкує свої літературні та наукові статті. У 1865 році став першім, хто на Слов'янщині видрукував ґрунтовну критичну працю про життя і творчість Т. Г. Шевченка, яка мала велике значення для популяризації творчості Кобзаря у Польщі, Німеччині ти інших країнах. Наприкінці 1800-х років редагував газету „Слово польське». ВИДАВ КНИГУ„Спогади моєї молодості" (Львів, 1913 р.)
